Ілюзія безпеки

(Цей текст не буде проілюстрований і не матиме абсолютно ніякого відео- або музичного супроводу. Сухий текст. Картинку ви вже давно маєте в голові)

Я не буду виголошувати прокламацій. Це є безглузда річ. Хтось грає в шахи живими фігурами, ставить на кін чужі життя. А що ти можеш казати, коли ти і є одна з цих фігур.

Хтось там вище вирішує долі людей: кому жити, а хто має загинути за країну. Все би добре, якби число загиблих вже давно не перевалювало за тисячу. Нам замилюють очі безпекою, кажучи, що завжди є хлопці, які на варті нашого спокою, а коли наші хлопці не справляються, є чужі – американські, французькі, польські… Але про який спокій і про яку безпеку може йти мова, коли світ розкладається на атоми. Все прямує до того, з чого почалося. А ми цьому вина.

Ви ніколи не помічали скільки в нас цинізму? Ми зациклені лише на своєму уявному світі, де все так, як нам сказали, має бути. Нам сказали, що ми маємо підтримати Францію у її горі, ми підтримуємо. Ми пишемо на своїх сторінках у Fecebook, Twitterпости, які виражають наше занепокоєння, насправді попиваючи солодке аж до гіркоти какао. Так, нам гірко, але очевидно не від ситуації в світі. Нам кажуть аби ми засуджували Ісламську Державу і ми засуджуємо, хоча до цього випуску новин навіть не знали, що така існує. Для нас теракти в Парижі, це ще одна розвага, аби бути «в тренді». Кожен тиждень це ніби «WarFashionWeek». Сьогодні модно сутички в Сирії, завтра збитий Російський літак, пізніше повернемо моду з терактами у Франції, а ще періодично не забувати обновляти колекцію зі Сходом України. 

Мені аж самій стало неприємно від того, що я пишу. Але не буду приховувати, я так це бачу. Чергова трагедія світу — ще один привід засвітитися на Інтернет-сторінках. Тримати в руках свічку за жертв у Франції і шукати способів «відкосити від армії» в Україні. Це так по-нашому. Так по-українськи. Я не можу рівняти всіх під одну лінієчку, та й не хочу. Десь глибоко в душі, я сподіваюсь, мої слова сколишуть мізки тих, хто так майстерно грає роль співчутливого та милосердного громадянина іншої країни, топчучись своїми засмальцьованими мештами по тілам героїв своєї країни. Краще мовчати. Заклеїти рот скотчем і мовчати. Бо псевдо патріотів з їх яскравими промовами, в яких, окрім переливання з пустого в порожнє, немає нічого, возвеличують до небес, а слова про реальні реформи, про захист кордонів і людей показово змивають в унітаз. Бо це вигідно «гравцям». Бо той хто має ідеї, це безпосередня загроза безпеці країні, а якщо точніше, то ілюзії про безпеку.

Я бачила фото і з Франції. Я бачила фото і з зони АТО, прифронтової зони. Я бачила фото збитих літаків, обвуглені тіла людей (благо в Інтернеті немає цензури і можна побачити все: від квіточок до порнографії та фотографій найжахливіших вбивств). Я бачила і мовчу. А мовчу, тому що мало кого хвилює моя думка. Хіба я одна така, яку зачіпають за живе ці всі події? Та ясно, що ні. Світ падає у прірву. Руйнується. Іде під землю. З кожним днем нас запевняють у тому, що завжди є «вищі», які нас захистять. А чи захистять? Нам давно вже створили світ, в якому все добре. Нас годують обіцянками, що ми в безпеці. Нас вкутали в наші власні ілюзії. Ілюзії безпеки. І ми їмо їх обіцянки, смачно приправляючи сіллю і перцем, запиваючи власним цинізмом. І дякуємо, що нас помістили в кокон, хоч і ілюзорний.